Джераш (Jarash)
Джераш (مدينة جرش, стародавні назви — Гераса (Γέρασα), Гарашу (גַ'רַש)) — місто на півночі Йорданії. Розташоване приблизно за 48 км на північ від Аммана, на висоті 527 м над рівнем моря. .
Перші поселення на місці сучасного Джераша виникли ще в епоху неоліту (7500-5500 років до н.е.). Людей у цей район приваблювала благодатна природа та родючий ґрунт, які допомагали забезпечити себе їжею та надавали прихисток від пекучого сонця.
У 2 столітті до н.е. існуюче семітське поселення було перезасноване як елліністичний поліс Антиохія-на-Хрисорроасі. З 64/63 р. до н.е. вона опинилась під владою Риму та була включена до так званого Декаполіса, міста якого мали певний ступінь автономії і були центрами греко-римської культури серед навколишніх арамейських, набатейських та юдейських поселень. Епоха римського правління вважається золотим століттям Джераша, який носив тоді назву Гераса.
В подальшому місто потрапляє до складу Візантійської імперії і стає значущим центром християнства. На той час тут налічувалося близько 15 церков, що розташувалися як в старовинних будівлях, так і у спеціально побудованих нових.
Після 636 року новими правителями міста, котре отримало назву Джераш, стали араби, якими з 650-х років та до середини наступного століття правили халіфи з династії Омейядів. У цей період, як випливає з наявних джерел, життя городян не зазнало сильного тиску з боку нової влади, проте сильний землетрус 749 року став трагічним для міського поселення. Джераш зазнав масштабних руйнувань, а вцілілі мешканці переважно полишили його.
У 1121 році, в епоху хрестових походів, створена мусульманами на основі стародавнього Храму Артеміди фортеця була взята штурмом військами єрусалимського короля Балдуїна II. Невдовзі після цього арабський географ Якут подорожував через Джераш та побачив тут лише "поле руїн". Християнський мандрівник XII століття Вільгельм Тірський відзначав, що руїни Джерашу полишені вже давно.
В період владарювання мамелюків на місці колишнього міста відзначена наявність певних мешканців, проте після XVI століття ця територія знов повністю спустіла. У підсумку руїни Гераси виявилось похованим під селевими потоками, викликаними тривалими зливами. Втім, саме це врятувало його залишки від розорення та зберегло їх під товщею землі та піску до наших днів.
Початок відбудови Джерашу припав на кінець 19 століття, коли тут оселились втікачі з Кавказу — черкеси, котрі заснували своє поселення на місці східної частини колишнього міста. Як наслідок, ця половина Гераси виявилася недоступна для початих у 1925 році археологічних розкопок. В Джераші існують побудовані черкесами мечеть та стара будівля школи, а також діють торгові ряди, що належать нащадкам тих переселенців. Саме черкеси принесли традицію установки в будинках Джераша печей з димоходами.
Перші поселення на місці сучасного Джераша виникли ще в епоху неоліту (7500-5500 років до н.е.). Людей у цей район приваблювала благодатна природа та родючий ґрунт, які допомагали забезпечити себе їжею та надавали прихисток від пекучого сонця.
У 2 столітті до н.е. існуюче семітське поселення було перезасноване як елліністичний поліс Антиохія-на-Хрисорроасі. З 64/63 р. до н.е. вона опинилась під владою Риму та була включена до так званого Декаполіса, міста якого мали певний ступінь автономії і були центрами греко-римської культури серед навколишніх арамейських, набатейських та юдейських поселень. Епоха римського правління вважається золотим століттям Джераша, який носив тоді назву Гераса.
В подальшому місто потрапляє до складу Візантійської імперії і стає значущим центром християнства. На той час тут налічувалося близько 15 церков, що розташувалися як в старовинних будівлях, так і у спеціально побудованих нових.
Після 636 року новими правителями міста, котре отримало назву Джераш, стали араби, якими з 650-х років та до середини наступного століття правили халіфи з династії Омейядів. У цей період, як випливає з наявних джерел, життя городян не зазнало сильного тиску з боку нової влади, проте сильний землетрус 749 року став трагічним для міського поселення. Джераш зазнав масштабних руйнувань, а вцілілі мешканці переважно полишили його.
У 1121 році, в епоху хрестових походів, створена мусульманами на основі стародавнього Храму Артеміди фортеця була взята штурмом військами єрусалимського короля Балдуїна II. Невдовзі після цього арабський географ Якут подорожував через Джераш та побачив тут лише "поле руїн". Християнський мандрівник XII століття Вільгельм Тірський відзначав, що руїни Джерашу полишені вже давно.
В період владарювання мамелюків на місці колишнього міста відзначена наявність певних мешканців, проте після XVI століття ця територія знов повністю спустіла. У підсумку руїни Гераси виявилось похованим під селевими потоками, викликаними тривалими зливами. Втім, саме це врятувало його залишки від розорення та зберегло їх під товщею землі та піску до наших днів.
Початок відбудови Джерашу припав на кінець 19 століття, коли тут оселились втікачі з Кавказу — черкеси, котрі заснували своє поселення на місці східної частини колишнього міста. Як наслідок, ця половина Гераси виявилася недоступна для початих у 1925 році археологічних розкопок. В Джераші існують побудовані черкесами мечеть та стара будівля школи, а також діють торгові ряди, що належать нащадкам тих переселенців. Саме черкеси принесли традицію установки в будинках Джераша печей з димоходами.
